Там десь в кущах сховалася зима...
Там десь в кущах морози також бродять,
Трава зелена й снігу ніц нема,
Тонкі крижинки на думки наводять...
А вітер причаївся у гілках,
Неначе сили й духу набирає,
Трава розгублена в своїх думках –
Чи довго зеленіти їй, не знає…
Чи аномалія, чи диво це ?
Мо час вичерпний до кінця збігає?
Захмарність сонця все хова лице...
Сама людина шлях свій обирає.
Шляхи є різні, а життя одне.
Протоптані неначе всі стежини.
Ми гості тут, життя наше мине,
Замислись на путі своїм, людино!
Серед зими іще не грянув грім,
Та плаче небо не дарма, бо знає:
Господня мудрість полягає в тім,
Що він спочатку нас попереджає.
Зимою злива, влітку пада сніг,
Перевертає все у нашу бутність,
Створив цей гомо сапіенс, що міг,
Та так і не довів свою могутність.
Іще не пізно, ще не грянув грім!
В душі ж не затишно і у очах тривога,
Ще ноги ходять по землі, а втім,
Єство людське - обтяжлива знемога.
Немов зневажливе, розбещене дитя,
Воно волає на усіх дорогах,
У нього ни́діє всере́дині душа,
Воно ж кричить, що не існує Бога!
Там десь в кущах сховалася зима,
Але до часу, в тім-то й Божа воля.
Нічого випадкового нема,
Пояснення всього у Божім Слові.
У холод грітиме, у спеку свіжість дасть,
Лише людина здатна все порушить,
Якщо невдячно буде існувать
І дасть зимі скувати свою душу…
Г.О.Костенко, Т.А.Микал
03.01.18
З Новим роком Вас! 
Дякую!
Чудовий твір, Галю! Недарма ж Костенко! 
