Навчав мене батько.
Навчав мене батько,
ще малу дитину:
"держи завжди прямо,
ти козаче спину".
На добру пораду,
собі не дав раду,
почав підростати,
то став забувати.
І погнув, я спину,
на чужого пана,
чому така доля,
у мене погана?
Я робив на пана,
та не став багатим,
тепер видно буду,
я лише горбатим.
Що малим я вивчив,
не мав забувати,
твої слова тату,
довелось згадати.
Але не забув я,
що з козаків, роду,
то розпрямлю спину,
й піду до народу.
Піду до народу,
всім стану казати,
нема краще в світі,
як дома бувати.
Нема краще в світі,
не було й не буде,
коли стануть вільні,
українські люди!
Коли вони будуть,
не пана питати,
а самі вже стануть,
долю вибирати.
Виборем всім миром,
ми щасливу долю,
будем жити добре,
й забудем неволю.
І життя заможним,
зможемо зробити,
коли усі люди,
будуть чесно жити.
А ще нам потрібно,
у рідній країні,
робить добрі справи,
нашій Україні.
лютий, 2014;
ID:
775424
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 06.02.2018 09:47:42
© дата внесення змiн: 06.02.2018 10:09:26
автор: Михайло Онищенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
