… щоб хтось з живих і тебе зрозумів...
Екзамен у ВУЗ... Затупцював біля
дошки... Викладач (жінка), ідучи мимо,
шепнула: квадрат суми... Все...Цього
було достатньо... Вдячний все життя...Пiд сонцем млiє польова дорога,
Обабiч - низка придорожних верб.
Пасеться мирно Лиска круторога,
Поміж рогами блима білий серп.
А там Княгиня косить хитрим оком
На конюшину нiжно - молоду,
Та зась тобi ! Я нiби ненароком
Вiд скиртовища в тiнь верби iду.
Все менше тiнь. Хмарки все вище й вище,
Немов вiтрила бiлих каравел...
Сьогоднi ми в старому скиртовищi
Знайшли поселення спiвуче та живе.
У товщi перепрiлої соломи,
Десь там, на лонi матiнки - землi,
Не знаючи нi сумнiвiв, нi втоми
Звели колонiю трудiвники - джмелi.
Ось тут вони ! - кричать Грицько й Микола.
I тут ! I тут ! А он туди поглянь !
Для всього сущого та ж благодать навколо,
А для колонiї - часи випробувань.
Джмелi та мед, а головне - розвага
Зняли всi гальма в наших головах...
Та скоро скисла пастушкiв ватага,
Бо стало жаль знедолених комах.
Пливло життя...Хмарки пливли по небу,
Немов вiтрила дивних кораблiв.
Завчили ми - живе жалiти треба,
Щоб хтось з живих i тебе пожалiв.
