Кутається місяць в хмари сиві,
Холодно, сердито на дворі,
І вітри, такі немилостливі,
Розгулялись степом до зорі.
Тулиться до стежки подорожник.
Роздоріжжя вільне -- його дім,
Та бреде самотній подорожній,
Згублений в безкраїм світі цім.
Вже немає сенсу щоб спішити,
Ну хіба сховатись від дощів,
Випадковим вогнищем зігрітись,
Похиливши голову він брів.
Десь чекає іншого кохана,
Віддає тепло старий камін,
У нього ж душа – відкрита рана,
Ліки – подорожник та полин.
А його брати, вітри пропащі,
На весь степ кричать: гайда в політ!
Забувай її, так буде краще,
Перед нами весь широкий світ…