Надмогильні хрести... Скільки нових хрестів...,
По рідній моїй Україні.
Плаче й стогне земля , вічний біль матерів,
І міста , що стоять у руїні.
Посивіла земля від пожеж і димів,
НапИлася і кров'ю й сльозами...
Від нашого горя , наче світ онімів,
Поля вкрились героїв тілами.
Воєнні часи , мов підбиті птахи,
Квилять з болем попід небесами,
І рідненька земля ,на розпутті шляхів,
Прощається знов із синами.
Гинуть діти малі у підвалах , в імлі ,
Гради б"ють , не змовкають...
Скільки бути отій ще пекельній війні ?
Люди миру й спокою чекають.
Вже втомилися ми , страшний біль цей нести,
Сліз і крові пролито доволі...
І як свічі стоять надмогильні хрести,
Край дороги до нашої ВОЛІ.
