Палало сонце у безкрайнім небі,
Світлим був весняний день.
Веселий настрій у тебе,
Доповнював красу білий цвіт вишень.
Вітер перебирав світле волосся,
Льоном воно переливалося здаля.
На плечі – сумка дорожня,
Переповнював тишу, спів солов’я.
Залишала ти рідну домівку,
Летіла у широкий невідомий світ.
Відбилося у пам’яті до віку,
Невпинний потік материнських сліз.
Їхала у місто на навчання,
Здобувати у ВУЗі вищу освіту.
Минуло дитинство, юність настала,
Мов птахи відлітають напів дорослі діти.
А що лишається їхнім батькам?
Працювати і рук не покладати.
В тому і є проста мораль,
З ким бідолахам старість зустрічати.
Старі батьки, їх виснажать роки,
Заберуть здоров’я та останні сили.
Навідуйте їх, доки живі вони,
Віддячте їм, що вас зростили.
