Піду у Карпати, де синії гори,
Там голос трембіти часто лунає.
Зайду далеко в густий ліс смерековий,
Який порохолодою зустрічає.
Там шумлять бистрі стрімкі потоки,
Наче тиху ніжну пісню співають.
І сонце купає промінці у воді ,
Що густі крони дерев пробивають...
Нап'юся холодної води з долоні,
Вона на сонці як алмаз іскриться.
Посиджу в цьому казковому полоні,
Який неначе в гарному сні сниться.
Душею відчую силу природи,
Що з глибинних надр Землі до мене йде.
Тут побачу я найчарівнішу казку,
Коли навкруги, немов, усе оживе...
Візьму крапчасте сонечко в руку,
Яке в густій траві завжди бринить.
І підніму палець високо вгору,
Нехай в далечінь собі летить.
Дякую щиро! 
