А ми дивились та мовчали,
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби!
(Т. Г. Шевченко "Юродивий")
А ми дурні, хоч і навчали
Кнути, кайдани, батоги.
А ми мовчим, бо ж божі діти
Бо царство боже прийде нам
Та ще вклонялись тим ярмам
Та віру, що нема де діти.
Ту віру, що немов нам крам.
Що продаємо, в ярмарках,
Як продадаєм нашу хату
Разом з іконами в кутках.
Ми стали вчити інші мови,
Свою ж забули, бо ж сільська,
Невже в містах вона не та.
Не розумію я, та знову
Гребуть ватажки честь та долю
Та знов женуть мене в неволю .
Та продають мене та й мову.
Але, з дитинства пам'ятаю
Слова святі та може божі.
Що кров блакитна не звертаю,
Та колії, що ріжуть... може.
Та може досить нам брехати,
Що буцім тягните до раю.
В раю, не б'ють, та не вмирають.
Та не плюндрують наші хати
