Децима (лат. decima — десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) — 10-рядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній — її розв’язку. Децима вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси. Подеколи, передовсім у російській поезії (Г.Державін, О.Радищев), терміном Децимою називали 10-рядкову одичну строфу, найчастіше з чотиристопним хореєм, де сполучався чотиривірш (абаб) з шестивіршем (ггдеед).
“Ода на перший день травня 1761 року” українського поета, церковного і освітнього діяча, професора Київської академії, настоятеля різних монастирів І.Максимовича написана децимою:
Не Гесперидов сад прекрасный
Мой дух и мысль к себе влечет
Ручей, где ключ журчит прозрачный
И смертным плод златый растет.
Но взор туда мой нынь стремится,
Где Май судил на свет открыться
С добром и счастием своим.
Там рощи и поля красятся,
Убранством новым веселятся.
И вся тварь днем довольна тем.
І.Котляревський у “Пісні на Новий 1805 год князю Олексію Куракіну”, яка лягла в структурну основу поеми “Енеїда”, також використовував дециму:
Гей, Орфею, небораче!
Де ти змандровав від нас?
Як би тільки ти, козаче,
Мні під сей згодився час!
Кажуть про тебе іздавна,
Що у тебе кобза гарна,
Кобза дивная така,
Що лиш забряжчиш руками,
То і гори з байраками
Стануть бити гопака.
До Децими зверталися й інші українські поети, зокрема Юрій Клен в епопеї “Попіл імперій” (у третій її частині), що зумовлювалося композиційними потребами цього твору:
[…> Зі звички буду тільки ямбом
Вам баналюки тут плести.
Та й то лиш чотиристоповим:
пан Котляревський ним писав,
коли мене він славословив,
коли гекзаметр занедбав.
Строфа — мій віз, рядки —- колеса,
а тих коліс у возі десять.
їх ритмом-ободом стягніть,
Мастіть їх дьогтем — серця кров’ю
і рими-шпиці яворові
мені крутити поможіть.