І зустрінеш, і не зустрінеш.
І побачиш, і не побачиш.
І дороги проляжуть рівно,
врівноваживши силу значень.
І далекі близькі моменти
фотофактами до архіву.
І обвітрені дні дощенту.
Справа воля, а серце зліва.
Відгримить по шляхах непевних,
перевірить на небезпеку,
протестує на наявність душі душевність
і на те, чи і справді далеко.
Далі й далі... Не доля й доля.
От згорнутися б у краплину!
І дощем звідсіля якнайдалі.
Стати дощиком в ріднім полі.
Вітре, вітре! Здіймайся дужче!
Щоб підняти мене над болем,
над словами, над скороминущим.
Над неїденим пудом солі.
Вітре, вітре! Рятуй від щастя!
Від того, що лише у слові.
Хай закрутяться вихором масті,
ноти, вулиці, jovi, Bovi...
Хай летить усе. Дай же сили
покидати і забувати.
Як же мало в житті я просила.
Як багато маю віддати.
І не тим, й не тоді, й не тому.
І, напевне, не те. Та хто зна?
Забери мене, вітре, додому
крізь завісу сніжно-морозну.
Не тримаєш - то і не маєш...
Не тримаюсь, бо порожнеча.
Руки-крила в повітрі мають.
Хто не втримає, той не має.
Забери в мене, вітре, згадки.
Дай забути усе незабутнє!
Сил нема починати спочатку
й зберігати порушену сутність.
06.02.18.
