Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos — слово та aoide — спів) — у квантитативній версифікації — вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові віршовані структури: адонічний, просодичний, гліконівський, алкеїв 10-складний, а також строфи асклепіадівські, сапфічні та інші. Вживаються і в тонічних віршах, де наголоси розподіляються всередині віршового рядка з нерівномірними складовими проміжками.
Окремі випадки Л. спостерігаються і в українській поезії, зокрема у вірші М.Рильського “Літо останній справляє бенкет”:
Осінь-маляр із палітрою пишною
тихо в небі кружляє,
осипає красою розкішною.
Там розсипа вона роси сріблисті,
Там тумани розливає,
Ліс одягає у шати барвисті.
Ліс обливає кольорами дивними,
Ніжно сміється до вітру,
Грає цілунками з ним переливними.
Фарби рожеві, злотисті, червоні,
Срібно-блакитне повітря...
Ніжні осінні пісні тиходзвонні!
В українській метриці до логаедів належать такі види тонічного вірша, в яких кількість ненаголошених між наголошеними складами від одного до двох, що складає то ямбічні, то дактилічні групи.
Наприклад, у поемі Лесі Українки «Бояриня» натрапляємо на змішування ямбічних, хореїчних, дактилічних стоп і амфімакра, дактиля та інших. Уже на початку твору маємо приклади поєднання різностопних рядків:
МАТИ. Оксано, де ти?
( - / ( - / (
ОКСАНА. Ось я йду, матусю.
- ( / - ( / - (
Перший рядок — мова матері — рядок двостопного ямба. Другий рядок — мова Оксани — рядок тристопного хорея. В поєднанні цих різностопних рядків утворилася ритмічна єдність п'ятистопного ямба.
Проте, по суті, тут явище зовсім іншого порядку, оскільки в античній метриці зміна стоп різної довжини викликала і зміну тактів, що визначало ритмічну своєрідність логаедів. В українському вірші це явище відсутнє, тому термін застосовують на основі зовнішньої аналогії.