На замріяній калині
Вже проснувся перший квіт,
Вітер спить у тій долині,
Не тривожить її віт.
Там вода біжить-струмує,
Сріблом-дивом миготить.
Дівчинонька там сумує,
Нахилилась до води:
– Ой водиченько-струмочку,
Вдаль біжиш ти день і ніч,
Прала милому сорочку
Й одягла тут при зорі.
А тепер його немає –
Мусив їхать на війну,
А мене журба ламає.
Бо лишив мене одну.
Той струмок біжить-дзюркоче,
Прислухається до слів,
Ще й молитва слух лоскоче,
Вона краща із послів.
Чує, як козак додому
Мчить полями навпростець,
Волю він везе і втому
Й перемоги вдяг вінець.
23.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).