«Не буди, не хвилюй нас», –
так просять нині, як і в совєтах…
Яка це мова!
Яка поезія! й незла!
Який розмашище!! –
Страшна божественність
в апостола Павла…
Ріка ума!!! Ріка,
що загадкова, – поверху джунглів!
На п’яти-шести материках.
Ах ти…
акхи, акха, завул –
лабла:
Ніхто й не зна апостола Павла…
Сказати гади не дають!
Акхи!! завул – лабла!..
Ця акваторія…
Тут просто вершки із села! –
на главах міст…
Сумна після Павла
в ума історія.
Читати – ще не значить Павла знати…
Бо Павла треба обіймати:
Як Бога – прямо знати!
Ох дух! ох, це вселюдський Гладіатор…
Крутий…
на задні лапки стали б
в Ефесі гладіатори і звірі…
То, кажете, ви є у правій вірі??
А духом – Дух?.. А щоб одклеїлися вуха!!
А бахнути – й стволом до ніздрі дать понюхать?..
А я?
Та цирком – біжать геть
від мене, в холуях,
Читателі!
Картатиму, ох і картатиму!!
Лиш Павло – лагідно картатиме:
бо я ще не доріс Павла.
І потім, він залишив Феклу, –
Не гоже ніжність – на війну,
й війні…
Ох, не кажіть нічого у цім сні:
Бо сам пройдусь по всіх –
губогармошкою й протектором:
І застрибаєте тож Богу і мені!
У цьому безперервнім сні…
І бачу: всі на задні лапки стали:
В Римі, в Ефесі – і курці, і звірі.
Паліть!!
Нобеліанти – ці проти Павла!!
акхи, акха, о да! лабла…
Бо в небо підкида – у повну віру!!! –
Раби! Від вас найкрасивіша –
Фекла –
услід йому в святі
зійшла…
Вже мусила, й зійшла.
12.02.2007