Давить стовп життя на мене,
ще тримаюся...Та вмить
розійдуся я рікою,
щоб іржа взялась нарешті
по шорсткій поверхні тверді
тих нав"язливих ідей,
що суспільство продукує
майже щохвилини,
аби взяти під контроль
у свої лещата душу...
Що ж бо коїться на суші,
особистості кінець ?
Та думки мої хвилясті -
струмені веселі чисті,
будуть той тягар ігристо
у прозорих ручаях
роз"їдати геть до тла -
навантаження буття,
як вода, що камінь точить.
