Якось сонце встало вранці,
Одягло короткі штанці,
Влізло в хмарку, вмило личко –
І у ліс, де є сунички.
Довго їх шукать не стало.
Із десяток назбирало,
З’їло, ходячи по лузі.
Ну, а потім у джакузі
Посиділо собі чудно.
А як стало йому нудно,
Полем, лісом пострибало
З вітром в парі станцювало –
Співаком і піаністом.
А тоді гуляти містом
Сонечко пустилось радо.
Там зустріло хлопця Влада,
Що купався у фонтані
І мочив волосся Тані –
Меншенькій своїй сестричці,
Що стояла на травичці
Зовсім поряд, біля глоду
І боялась лізти в воду.
Аж округлило очиська,
Як побачило хлопчиська
Сонце – гривка у малого
Жовта, сяє, наче в нього.
- Може ти моя родина? –
Запитало у хлопчини.
- Не розжарена я куля,
Не зозуля, не цибуля,
Не зоря і не планета,
Не комета, не монета,
Не кульбабка, не жоржина.
Я, повір мені, людина.
Можем друзями ми стати.
- То ходімо в луг гуляти
- Добре, лиш візьму сестричку.
- Полоскочу її в личко.
- Лоскочи, але не дуже,
Не спечи їй щічки, друже.
- Ну, гаразд. То гайда в луг?
Там такий пахучий дух!
- Там і справді чудно і влітку.
Вітерець гойдає квітку.
Можна в "Лови" там пограти,
Мамі квіток назбирати.
- Хто це мама?
- Рідна ненька,
Що встає завжди раненько,
Наварить і погодує,
Попере і попрасує.
Поведе в садок, до річки,
Поцілує ніжно в щічки.
- В мене матінки немає.
- Хто ж тебе до сну вкладає?
- Як приходить ніч до хати,
Я саме лягаю спати.
- Зрозуміло. Ну, кріпися.
І не плач, а веселися.
Будемо дружить з тобою.
Вище носа! Хвіст трубою