Літа його вдяглись у сивину,
Коли удруге він зустрів війну,
Коли не із чуток знав про Афган,
А втрапив під смертельний ураган
В свої неповні дев’ятнадцять літ,
Коли Кабул палав на цілий світ.
Солдатом ставши на чужій війні,
Він присягнув. Не міг сказати «Ні!»
Посеред скал азійської землі
Ледь не загинув. Вижити ж зумів,
Коли горіла і земля навкруг.
Тоді загинув кращий його друг…
З квит очком члена ВЛКСМ
Молився він і проклинав усе…
Згодом Всевишньому подякував за те,
Що сонце знов побачив золоте.
Приходили не раз до нього в сні
Ті, хто стояли поруч на війні.
Життя котилось колесом, м’ячем,
Та в серці й досі біль вогнем пече,
І корчиться-стражда його душа,
Коли згадає, друг як залишав
Цей світ. А був йому ж, як брат…
А чи послав би в нього він снаряд?
Ще пам’ятав боєць, як пахла кров,
Яка ціна життя і що – любов,
І чим для нього рідна є земля,
І в небі «кру» осіннє журавля.
Весну теж не одну в житті стрічав,
На руки брав синочка-дитинча,
І навіть внука врешті дочекавсь.
Роботи не цурався, не лякавсь.
Та ось Майдан… І запалав Донбас
У роковий для України час.
Синок туди солдатом поспішав…
Затріпотіла воїна душа:
«Ну, як же це? Як міг російський «брат»
На українців посилати «Град»?
І плечі дужі вправно розправля, –
Це вже моя горить тепер земля!»
Із сином поряд став у перший ряд,
Щоби зустріть один на двох снаряд…
Було так, є і буде на Русі:
Залежить перемога від усіх!
27.07.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Нехай Бог береже наших захисників. А перемога дійсно залежить від усіх.Як боляче дивитися на невдячних,що підтримують ворога і не їдуть з України,бо їм тут добре.
Нехай Господь береже усіх! 
А перемога дійсно залежить від усіх.Як боляче дивитися на невдячних,що підтримують ворога і не їдуть з України,бо їм тут добре. 
