Я сама поховала тебе сьогодні.
У старому саду під гнилою сливою.
Віддавала в руки ночі самотньої.
Вона ж ридала по то́бі зливою.
Закопала в могилу твої складні рими.
На хресті вирізала порожні звуки.
Я більше не милуюся ними.
Бо мені від розпачу зводило руки.
Між пальців зати́снула квітку лілії.
На губах лишила червону помаду.
Виривала для тебе цитати з Біблії.
До землі сирої у сльо́зах припаду.
Біля ями співала тихо дивную пісню.
Та слова розібрати там було важко.
Так шкода́ мені, але зараз вже пізно.
"Заспівай мені ще раз, моя малесенька пташко".
Я рукою закрила твої сірі очі.
Долонею провела по холодній щоці.
Не поможе, якби кликала "Отче!"
Хоча було в думці, та не на язиці.
І востаннє заглянула в могилу без тру́ни.
Я останній раз сказала "Кохаю".
Там у мене в душі обірвалися струни.
Як почула у відповідь рідне "Я знаю.".
