МОЖЕ ТИ?
Звучить чийсь голос в тишу:
- А може ти? Бо я ж віршів не пишу. Відпусти.
- Для тебе я писати не буду не проси.
Вірші вже хочуть спати, хіба ти їм даси?
- О , музо, не тікай же, бо треба сотворить.
Таке щось незрівнянне, що навіть не горить.
Таке щось чого хочуть ті вищі два чини.
О, музо, ну хоч трошки на вушечко шепни!.
- Не буду я за плату тобі допомагать.
Я хочу волі, неба і крилами махать
І полетіти далі, туди, де колись ти
Писав вірші невдалі палкі до простоти.
Тепер ти ореолом і славою покривсь,
Тепер усі вже хором кричать, щоб не спинивсь!
- О, музо, будь ласкава, ну поможи разок.
Для тебе тільки слава, мені ж грошей кусок.
І муза зупинилась і руки розвела
І тільки одвернулась й слова не мовила.
Бо крила вверх шугнули і піднялись,
А там вже інші були, то ж ніжно обнялись.
Рукою помахала(свята ти простота)
Він кинувся писати, але писав листа.