Агітаційна версифікація (лат. agitatio — спонукання до чогось) — актуальні вірші політичного гатунку, адресовані загалу, один з яскравих різновидів соціальної заангажованості поезії. Покликані донести до свідомості найширших народних мас певну ідею у спрощеній заримованій формі, вони неодноразово виправдовували своє призначення в позалітературному контексті.
Політики, знаючи неабиякий вплив віршового слова на людську психіку, часто зверталися до його послуг, навіть намагалися припнути до своєї ідеології.
Особливого зловживання зазнала А.в. у період комуністичного режиму, де вона перетворилася на примітивну агітку, що її застосовували “гартованці”, “молодняківці”, вуспівці, панфутуристи, продуковану апологетами “пролетарського” та соціалістичного реалізму.
А.в. за умови її відповідності внутрішнім духовним потребам народу стимулює його самоздійснення на іманентній основі. Так, народницька версифікація (М.Старицький, П.Грабовський, Б.Грінченко та ін.) пробуджувала національну самосвідомість українства у боротьбі за незалежність України.
У творчій діяльності Бориса Грінченка принцип народності мав
широкий смисл, який охоплював і принцип соціокультурної відповідності. Заповіді вченого-педагога про необхідність постійно шукати вищої мети на життєвій дорозі, не жити марно, робити людям добро, віддавати і душу, і тіло за край свій єдиний, заради неньки-України вилилися у слова:
«... Україна... В цьому слові для мене все...»
Вірші Олега Ольжича в цей час гостро політично-філософські. Могутньою силою національного державотворення перейнятий цикл О.Ольжича “Незнаному Воякові” (1935):
До перс закляклих, просячи тепла,
Тулили марно немовлята лиця.
Проте їм чорне лоно віддала
Доба жорстока, як вовчиця.
Виховані жорстокою добою, «ростуть у присмерку нори брати, суворі і великі». Це передчуття майбутньої боротьби малює перед поетом образ безстрашного вояка, якого він являє читачам у поемі «Незнаному воякові». Написана поема в 1935 році, і саме в ній проголошує Олег Ольжич кредо сильної волі для побудови держави:
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди – на сталь перекуті в огні,
Це люди – як брили камінні.
Не втішені власники пенсій і рент,
Тендітні квітки пансіонів, -
Хто кров’ю і волею зціпить в цемент
Безвладний пісок міліонів.
