Автологія (грецьк. autds — сам і logos — слово) — вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів. Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т.Шевченка “Садок вишневий коло хати”:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
До автологічного письма звертався Є.Плужник:
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі,
Як від озер, порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.
Вір і наслідуй. Учневі негоже
Не шанувати визнаних взірців,
Бо хто ж твоїй науці допоможе
На певний шлях ступити з манівців?
Д.Фальківський:
Прийшов і став на пожарище:
— Нема ні хати, ні хліва…—
І якось мимоволі нижче
Сама схилилась голова.
Це ж стільки років поту й крові!.
І враз — неначе й не було.
Один димар, як безголовий,
В тумані скорбно захолов.
Ю.Липа:
Від самих початків життя, коли пружно в колисці
Ти пнешся до сонця угору, побачиш тоді:
Всміхається разом із сонцем ще сонце - то Мати.
А потім прийде, наче грім і потуга, до тебе
Згори голос Батька. І в цім ти зростеш і дозрієш..."
П.Дорошко:
Пролітає через ночі вітер,
Надриваючись від довгого виття.
Сосни переносять верховіттям
Пахощі природи і життя.
Розривають, розсувають синю
Неба глибочінь руками віт.
Висівають на грунти насіння,
Щоб не переводився їх рід.
А над ними теплі зорі світять,
Як світили в давнині віків,
А над ними пролітає вітер,
Що пройшов моря й материки.
У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л.Талалаю:
Неначе іншим бачиш літо
І степ, і сонце, і жнива,
Коли і запахом, і цвітом
П’янить підкошує трава.
У небі жодної хмарини
Земля озвучена сповна,
І пісню кожної пташини
Напам’ять вивчила луна.
Пора налитого колосся,
Пора ясної далини,
Коли не думаєш про осінь
І не пригадуєш весни.