Так судомно втискає спогад
у вбивчу м"якіть колишніх днів.
Бо колись не було нікого.
Тільки потім лиш... Мак зацвів.
Цвів недовго, чи може й мало.
Може, стільки лиш, як хотів.
Тільки потім когось нестало
й Мак в снігах не збере пелюстків...
Сонях вірив, що прийдуть весни,
щоб промінчик у листі грав.
Мак був гарний, але нечесний.
Що казав - усе забував.
Мак був дивний.Сьогодні наче
він серйозний і все таке...
А на завтра в дурмані плаче.
Так, життя у всіх нелегке.
Сонях вірив, що дні за днями
Мак зросте і зміцніє квіт.
Але Мак то смітив пелюстками,
то мовчить, то душа болить...
То і зовсім не дасть собі ради.
Вітер хилить, у землю гне.
Сонях думав - Чого заради
Маче, ти морочиш мене?
Нащо я тобі денно і нощно
сяю сяєвом ста сердець?
Не зростеш. Не підтягнешся, точно.
Бо не хочеш. Всьому кінець.
Маче, Маче! Тонкий, порожній...
Цвіт згубив, в голові туман.
Має дані такі не кожен.
А живеш ти, наче бур"ян.
Скільки б я не світив, не сяяв,
не вкривав тебе від дощу,
ти мене то дурив, то лаяв.
То забудешся досхочу...
Маче, Маче, дурна одначе
ця затія твоя була.
Що тобі, що твій Сонях плаче
від твого несвідомого зла?
Квіте, квіте! Колишня радість.
Зберегти хоча б свій іще,
поки зливи осінні впадуть
на моє неміцне плече.
Поки час мій стече, пропаде,
маю зерня зростить своє.
А тобі лише дам пораду -
Бережи те, що в тебе є.
І себе бережи, й насіння.
Може кращі в вас будуть дні
після того, як я з корінням
вже простягнуся на рядні
і мене в обмолот затягне
із законів життя якийсь.
Тільки соняхом бути не прагне
той, хто соняхом не родивсь.
Ти згадаєш про нашу днину.
Може й я згадаю її.
Був ти, Маче, мені до коліна,
а хотів зі мною сім"ї...
Біологія проти, Маче!
Проти фізика, проти Час.
Різні види і різні вдачі
й різні плани були у нас.
Маче, Маче, хіба хто плаче
по тому, чого не було?
Маче, Маче, чужим одначе
мені поле твоє було.
Мені сяяла інша доля.
Іншим вітром гойдало лист.
Не забуду того ніколи,
як з тобою ми не збулись.
Різні види і різні долі.
Різні погляди й різний зріст.
Не забуду того ніколи,
як між нами зростав гостролист.
Як вигострювались списами
грізні будні, святкове зло.
Гостролист зростав поміж нами.
І багато його було...
І кололи мене у тіло
гострі стрілки його хвилин.
Захищатися ми не вміли.
Ми беззахисними були.
Гостролист шурхотів на вітрі,
коливався примарним тлом...
Сонях вірив, а Мак був хитрий.
Може в цьому і було зло?
Тож коли ти дрібний і хитрий,
і твій підступ не має меж,
хоч не кидай слова на вітер -
Не божися, що підростеш.
Та й доріс би... Ото було б дивно!
І яка б то пара була...
А яке вже було б насіння
з Напівсонця і Напівзла...
18.03.18.
ID:
805426
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 04.09.2018 00:28:57
© дата внесення змiн: 09.09.2018 18:50:17
автор: Di Agonal
Вкажіть причину вашої скарги
|