Не можна увійти у річку знову,
бо стане іншою вода,
хоча вона така ж прозора,
але ж і мутною була.
Дощем замутнена великим,
що води ряснії пролив,
він із кількох почався крапель,
але потім і рясно лив.
Пробігли склом краплини-сльози,
здавався сірим світ, бо дощ іде,
та дощ мине – це лише грози,
а мжичка лих не завдає.
Вона вологою наповнить
душі сад, що прагнув дощів,
сад квітне і після поживи,
нові квітки в душі зростить.
Вода пливе і знов несеться,
і плин її не зупинить,
вона пливе і час міняє,
час знову річкою біжить.
8.09.2018
Світлина автора.
Київ.06.2018.
