Вже вечір повісив на вікна
Фіранки від зайвих очей,
Ще мить, і вже сонечко зникне
В обіймах одної з ночей.
Вже вітер заснув у травичці,
І хвилі вляглися на дні,
Лиш книга на верхній поличці
Стрибнула у руки мені.
Щоб в хату сонька погукати,
Подушка щоб м’ягка була,
Півночі я буду читати,
Турботи, геть з мого чола.
Вже місяць з зірками станцює,
Вже роси на трави впадуть,
Всі рани в душі зарубцює,
Бо в книзі сто снів мене ждуть.
