Інвектива (від лат. invehi — нападати, invectiva oraiio — лайлива промова) — творчий прийом, що полягає в гостро сатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ, відомий з античної доби (ямби Архілоха, промови Демосфена, сатиричні діалоги Лукіана, епіграми Катулла та Марціала тощо). Стильові форми І. спостерігаються й у Святому Письмі, в посланнях Апостолів.
В Україні І. набула розвитку в період полемічної літератури (Герасим Смотрицький, Іван Вишенський та ін.), досить актуальною вона виявилась і в XIX ст. (Т.Шевченко, М.Старицький та ін.), і у XX ст. (І.Франко, В.Самійленко, П.Тичина, М.Рильський, Є.Маланюк, В.Симоненко та ін.).
Прикладом І. є вірш Є.Маланюка, в якому він дає відповідь на “Посланіє…” Я.Савченка, де поета-емігранта було обізвано “Квазімодо”, та М.Долензі, обуреному суворим словом правди в ліриці Є.Маланюка:
Не сперечатимусь: я син свого народу —
Сліпця відвічного, каліки і раба,
І, мабуть, таки-так, що образ Квазімодо
Із образів усіх мені б припав.
Тож хай отак: страшний, великий, незугарний
Я — лихом виплекан і викохан у тьмі.
Щоб в рухах дзвонаря нестримано і марно
Казився лютий гнів непримиренний мій...
Щоб в чорний час зневаг, насильства, ґвалту й муки,
Коли регоче, хам над неміччю краси, —
Враз вовком кинутись, наллять залізом руки
І кров’ю ворога жагу свою вросить!
Стою в височині, в стрільчастій амбразурі,
А там внизу — юрба, де наймити, старці,
І красний Шатопер, ще несвідомий бурі,
Яка пала в очах, яку держу в руці.
Ідилічний початок поеми «Сон» Т.Шевченка різко контрастує з подальшою розповіддю про так званий "рай" — життя кріпаків. Письменник обурений тим, що деякі "писаки" вихваляли такі умови життя селян. Він бачить зовсім інше:
Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,
Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають, бо нічим обуть
Княжат недорослих; а он розпинають
Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! в військо оддають!
В українській літературі І. завжди користувалася великою популярністю: “Календар римський новий” Г.Смотрицького, “Апокрисис” Христофора Філалета, «Тренос” М.Смотрицького, “Палінодія” З.Копистенського, антиуніатські твори І.Вишенського, “О злобе людей пам’ятозлобных, урядовых” Климентія Зіновіїва, численні твори Т.Шевченка, С.Руданського, І.Франка, М.Старицького, Ю.Федьковича, П.Грабовського, П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, В.Стуса та ін.
Оригінальним різновидом І. є автоінвектива, де лайка промовця спрямована на самого себе, як у творах Ю. Андруховича “Самійло Немирич, авантурник, посаджений за гвалт у вежу, самому собі”:
вчора був ти герой одягався у плащ
їздив кіньми і саньми співав пияцьки
нині сівши у вежу ридай пропащ
згвалтувавши дівча що розносило пляцки...
ID:
810477
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 18.10.2018 14:34:03
© дата внесення змiн: 18.10.2018 14:34:03
автор: Теоретик
Вкажіть причину вашої скарги
|
