Заплаче небо сірими дощами,
Застогне сумом журавлине «кру»,
І осінь над деревами й кущами
Затіє з вітром незвичайну гру.
То всядеться на жовтому листочку,
То кров’ю бризне на горобину,
В калині запалає у ярочку,
Чи зеленню затче озимину.
Або ж підхопить посивілі хмари,
Прикриє сонце, вимиє дощем,
Тоді слабкий і немічний комарик
Притулок знайде під старим кущем.
Та осінь вже від нього не відстане:
Шука в траві, в пенькові, під грибом,
А той – у кожушину до каштана,
Бо так не хоче вмерти він рабом.
Укутавшись в колюче гарбузиння,
Не хоче осінь видимою буть,
Стрибне, бува, грибочком до корзини.
Та ви й самі це знаєте, мабуть?!
30.01.2013
Ганна Верес (Демиденко).
