Розпита пляшка червоного вина.
Порожній келих, розкидані горіхи.
Черговий вечір швидко так мина.
В напів-солодкому вона шукала втіхи.
На фоні грала заїжджена платівка.
А на екрані улюблене кіно.
В руках від сліз вже потекла листівка.
І на краєчку залишилося вино.
Закутані у плед самотні ноги.
Давно вже не ціловані вуста.
Трясуться руки в нападах тривоги.
І виглядала, наче знята із хреста.
Вона всміхнулась, знайоме дуже слово.
"Прости й прощай". Закінчився рядок.
Вона читала й перечитувала знову.
Шукала правди серед безлічі думок.
Вона дістала уже забутий віскі
І злегка запорошений стакан.
Їй так набридла доля одаліски.
Й у голові вже розробила хитрий план.
Всі опустила жалюзі на вікнах.
Закрила двері і перекрила газ.
Її любов до тебе вже не квітне.
Нема тебе, а отже нема вас.
Взяла вина, запалювала свічі.
Лежала в ванні, самотня, та жива.
Вона мовчала, поволі спливла вічність.
Лише майбутнє, минулого нема.
Отак лежали: допитати пляшка віскі,
Порожній келих від червоного вина.
Вона не та, не та уже в близько.
Бо була осінь, а тепер - весна.