Ранкова прохолода огортала її тендітні руки, які чіпко тримали маленьку сумку. Про цю поїздку вона думала відколи прочитала коротке повідомлення на екрані телефону: “За три тижні вирушаю у дорогу”. У кінці повідомлення, напевно , варто було б поставити крапку, однак у її думках поставали похмурі та самовдоволенні три чорні намистинки. Їх доволі дивне знайомство відбулося років 7 назад, проте ні він, ні вона не очікували, що все триватиме так довго. Подорож до залізничного вокзалу промайнула за 20 хвилин, наповнюючись прохолодою липневого ранку, невгамовними привітаннями песиків безхатьків та зкуйовдженими думками у голові.
Тонкі шеренги перехожих звивалися, утворюючи чудернацький візерунок на пероні. Кожен кудись поспішав, квапливо крокував уперед, емоційно розмовляючи по телефону, очевидно вони домовлялися про зустрічі у місці прибуття потяга. Можливо.. Але її ніхто не зустрічатиме на пероні улюбленого міста з присмаком кави та шоколаду. Вранішня прохолода проникала крізь шпарини на долонях виснажених посивілих вагонних вікон. Проте людські емоції нестерпно переповнені втомою, щоденними проблемами та безпідставними скаргами, вперто виштовхували крихти надії на вдалу спокійну подорож. Кріселко з номером 32 очікувало свого співбесідника, сподіваючись почути цікаві новини, дискусії на різнобарвні проблеми, а можливо пощастить почути історію кохання чи стати свідком зародження цього чудового почуття. Однак його тимчасова власниця виявилася мовчазною постаттю з глибокими задуманими очима, які вперто трималися за вранішній туман і власні приховані думки. «Нічого особливого не станеться і цього разу... Зустріч.. Розмови за філіжанкою смачної кави, яка є нестерпною для мого серця, але воно витримає.. Не вперше має подібні випробування ... Нічого не станеться.. Буде поруч, але залишиться вкотре недосяжним на відстані простягнутої руки.... Життя поспішає далі писати свою історію із черговими заборонами та моралями.»
Тисячні спроби вимкнути звук навколо власних думок з феєричним вибухом вирушили у забуття, полишаючи по собі тихе розчарування. Гул пасажирів наповнював вагон поїзда різноманітними емоціями, які тонкими голками проникали під шкіру, змушуючи душу нервово сидіти на краєчку власного терпіння, заламуючи анемічно бліді пальці. Хвилини, містечка та панорами за вікном змінювали один одного, не залишаючи на зіницях особливих вражень, адже складалося враження, що їх створював художник, жахливо втомлений життям та пошуками нових відтінків.
«Перепрошую, дозвольте мені пройти до виходу, маю незабаром вийти»,- пролунав тихий голос поруч з чоловіком, який мовчазно вдивлявся в екран мобільного телефону.
«Звісно, проходьте! Я на мить задумався про власні ідеї. Будьте обережні, потяг дещо хитається, аби не перечепилися за чиїсь валізи».
«Дякую за турботу! Буду обережна!»
Неквапливі кроки до виходу наближали тонку постать до продовження історії, яка очевидно очікувала свого логічного завершення чи продовження з безліччю запитань без відповідей. Людський мурашник поглинув її, відволікаючи від власних роздумів. Веселі дзвоники посивілих трамвайчиків перемішаних з буркотінням невдоволених машин, змушували її раз у раз посміхатися на подив оточуючих.
Велелюдна головна площа, як завжди нагадувала веселий та заклопотаний вулик, який гудів різними мовами, загортаючи усе у різнонастроєві шати. Так цікаво спостерігати за обличчями перехожих, здається, що саме у цей момент вони намагаються вловити хвилини радості, закарбувати їх у пам'яті та діставати із закапелків підсвідомості, коли стане особливо важко, або ж закортить похизуватися власною присутністю у цьому місті перед друзями. У кожного своя мета, однак шкода, що все частіше ми забуваємо про звичайну, місцями банальну радість отриману від спілкування, вештання вулицями, які пахнуть кавою, корицею й шоколадом. Жодні фотографії не замінять теплоти почутих слів, веселих дружніх жартів. Знімок зупинить час, але все одно він загубиться серед сотні нових фото, які стануть архівами. Спогади важче вкрити пилом часу та відстані, їхні душі живі, не законсервовані прожитими тижнями чи роками.
Стрілки годинника вальсували на гладенькому паркеті чергового літнього дня, наближаючи момент їхньої зустрічі. Джазові мелодії долинали з просторів пустої сцени, яка перебувала в очікуванні своїх глядачів, туристи прогулювалися площею у пошуках цікавих місць.
« Привіт-привіт!!! Приємно тебе бачити знову! Готова до початку мандрів?Але спершу, мабуть, треба поновити запаси кави та солодощів. Зайдемо до нашої знайомої ресторації?»
« Я не чула його голосу майже рік, не бачила його очей...Але він не змінився...Напевно час грає з ним у карти і постійно програє, віддаючи борг незмінною душевною енергією, впевненістю.» Якби хтось із перехожих поглянув у її очі в момент зустрічі, то побачив би у них розгубленість, яка перепліталася зі страхом.
"Приємно тебе бачити!!! Я рада, що ти приїхав і в тебе все добре!! Яка ж наша зустріч обходиться без кави?"
Дві постаті, захоплені жвавою розмовою, розчинилися у натовпі перехожих та туристів. Як і рік назад їх зустріли потерті, старенькі сходинки, які обурливо скрипіли під ногами, доки вони піднімалися вгору. За звичайними й непримітними дверима сховалася розкішна зала, відпочиваючи у напівтемряві причинених вікон та м’якого світла канделябрів. Масивні столи прикрашені граційними бокалами, які наче балерини стояли на тонких ніжках, щось шепотіли картинам на стінах, довіряючи їм найпотаємніші думки. Крок, другий, третій.... Все навколо здавалося маревом... Він поруч, але такий недосяжний, чи це знову новий наступ моралі, яка диктує свої правила гри? Ні! Ні! Все це омана та гра.... Це лише мить, коли він поруч... А що далі? Звісно ж нічого, кожен далі писатиме свою історію з короткими повідомленнями один одному...
Ніжний дотик знайомих рук розіллявся по тілу, огортаючи теплом, пристрастю та мовчазним бажанням. На вустах палав його поцілунок, лишаючи по собі смак кави. Душа завмерла в очікуванні, що скаже розум, чи розкидатиме іскри зневаги чи демонстративно мовчатиме , залишаючи вибір за емоціями?
Він завжди поруч ... Його уста мають смак кави та пристрасті...
ID:
797441
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.06.2018 14:03:31
© дата внесення змiн: 29.06.2018 17:26:53
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
