Пуант (фр. pointe — вістря, гострий кінець, лезо) — гостродраматичне завершення ліричного сюжету у ліричному (драматичному чи епічному) творі, найвищий прояв градації.
П. — це асоціювання по низхідній від цілості до частини, яка виступає цілістю для ще менших частин, і так далі аж до якоїсь дрібної точки, де буквально чи переносно лежить уся вага твору. За допомогою пуанта митець досягає незвичайності, збудження напруження нашої уяви, виокремлює з-поміж інших головну деталь.
… увігнав
заступ у землю
хотів докопатися
до джерела
а докопався
до крові
(А. Крат).
П. притаманний також байкам, притчам та іншим жанрам, які завершуються лаконічним або афористичним висловом. Термін П. вживається у балеті — танець на кінчиках пальців ніг.
Оповідання Василя Полтавчука – це негаласливо відгранені життєві історії, випадки, за якими людські долі з їхніми правдами і кривдами. У часі – від воєнного лихоліття, котре гірко відлунює в душах людей і понині, до днів теперішніх – не дуже багатих на радісні миті. Зате, як і тоді, щедрих на таланти творити добро, виступати проти зажерливості – на захист людської гідності.
Автор дотримується класичної традиції у будові стислого епічного твору: буденна фабула обов’язково має крутий поворот у своєму розвитку і новелістичний пуант. І робиться це не для приголомшення читача, а для втіхи осягнення ним сподіваної несподіванки.
«Pointiller» (франц. мовою) – писати крапками. Наприклад, у живопису – це манера письма окремими мазками; у музиці – особливий тип письма, при якому кожна нота відокремлена від другої паузою.
У літературі ця манера письма притаманна новелістам. Василь Полтавчук — талановитий новеліст, у творах якого яскраво помітні прояви пуантилізму. Мова його оповідань по-народному барвиста, без словесних викрутасів. Для прикладу, такий ось малюнок.
«У ярку, що через дорогу, за рідкою шеренгою старезних верб, немовби хтось кукурудзу віє. Сиплеться та кукурудза і сиплеться, неначе цілий куток до млина рихтується. Але то тільки так причулося Даникові. Насправді ж там шумить-вишумовує невидима за туманом вода» (оповідання «Даник»).
