Туманним шаликом, що скинула з плечей
накрила осінь рано – вранці місто.
Омила дощиком дахи осель,
зібрала грона горобин в намисто.
Ішла неквапливо, красива і сумна,
жовтогарячо - стильна, нетипова.
Сумна, бо знала – скоро вже зима
покриє снігом всю красу навколо.
Але то потім, буде і мине.
Як все в житті, постійного немає.
Допоки сонце світить й дощ іде,
і осінь свій цілунок посилає,
стараймось не проґавити життя.
Цінуймо те, що доля посилає,
й того, хто парасольку розкриває
над непогодою твого буття.
Дякую, Катрусю! 
Дякую за вашу увагу до мене і за ваші коментарі.
гарно, приємно читати 
