Чому ти так не любиш Україну,
Блакить її небес і золото ланів?
Чом спонукаєш матір до загину,
Готовий радо нищити своїх братів?
Чому ти так не любиш Україну?
Адже Вона тобі життя подарувала.
Чому готовий вдарити їй в спину,
Щоби у болі й муках помирала?
Чому, забувши пам’ять родоводу,
Не визнаєш полеглих у важких боях?
Історію ж сусідського народу
Оспівуєш у власних віршах і піснях.
Не чуєш і не хочеш зовсім знати
Основ життя, що поєднали на віки
Донецький степ і мовчазні Карпати
І дали сили разом у майбутнє йти.
Бо ми ж з тобою однієї крові,
Плекаєм віру із одного джерела.
Чому ж не відчуваєш ти любові,
І в твому серці зараз пустка крижана?
І ця холодна, темна порожнеча
Тримає твою душу у своїх руках.
Могильних сірих плит вона предтеча
І ненависті між братами у віках.
Забувши про фундамент існування,
Історію величного народу,
Втрачаєш ти шляхи для покаяння,
А з ними і надію на свободу.