От заплач до вод глибоких
зрілих рік:
на очах
у сні здригнуться –
світ тут згадують? –
два джмелі
чи два метелики
з повік:
налюбились з нас,
а світ цей радують…
Що нас Бог узяв, ядучих,
з трону літ??
Упадем чуттям в серця –
сон полясується:
як ти, дорога,
сонцем обілиш світ…
два джмелі –
макнувшись в тьму і в світло –
чують це…
Сяду я та й хоч од краю помолюсь,
Та й замислюсь, сіре клоччя, біла
ягниця.
От відпадуть всі в тюрму –
чи, обіливши, обілюсь?
у зафрахтовану тюрму –
і захотівши не дотягнешся…
От і плач до слів
як сліз глибоких рік:
Господи! у сні здригаються –
світ згадують? –
два джмелі,
чи два крила з глибин повік:
налюбилися од нас, та й дух
тут радують…
02.02.2004
