Ніхто не знає ті дороги,
Якими доля поведе
Тебе від отчого порогу,
У світ широкий, до людей.
Шляхи ті часто кострубаті –
Душа і ноги заболять,
Не поспішай кінці рубати,
Бо це твоїх батьків земля.
А ти, дитя в її долонях,
Красою неньки упивайсь,
Будь все життя в її полоні,
В країну мрій щоб ніс Пегас.
Озбройся і мечем, і словом,
Щоб дітям все це зберегти,
Бо світ не завжди кольоровий –
Це зрозумів, напевне, ти.
Та щастя більшого не треба,
Як під ногами та земля,
Яку подарувало небо,
І сонцем рай твій звеселя,
Як ти ідеш по ній сміливо,
Й тікає обрій від очей,
А ти життєве топчеш жниво,
Де поряд не одне плече!
27.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).