Стала свідком чужої розмови —
матері син кричав в телефон:
— Що тобі треба?! Знімай підбори,
відтанцювала свій вальс-бостон.
Для чого зайві переговори?
Усе торочиш: "Ще не стара".
Їж свої квашені помідори.
Все вже, закінчуй, мені пора.
Як скам'яніли усі на зупинці.
Один чолов'яга не промовчав:
— Дати б по шиї тобі наодинці,
щоби повагу до матері мав.
Нарешті автобус — їду додому.
І так мене вразили ті слова...
Батьки не зуміли іще малому
зробити щеплення проти зла.
Невже списали моє покоління?
Не треба нічого — зійде і так.
З нами ще сила, жага, уміння,
і до життя не згасає смак.
Хіба людина хлібом єдиним
вдоволена, радісна і жива?
Мені б літати кожної днини
й пити з вічного джерела.
Хочу в театри — на всі прем’єри,
читати різні, цікаві книжки.
А ще на виставку акварелі,
а ще до моря та й навпрошки.
Так мало бачила, мало знаю.
Мені б у подорож, хоч куди.
Усе надолужую, поспішаю,
поки не розведені ще мости.
Нас злили, зрадили, ошукали.
Ми не захищені, злидарі.
Ми б ще раділи, іще співали,
та нас вмурували в чужі борги.
Таня СВІТЛА
01.2019 р.
за життя!
