213* полини втрат січневих, на 13-те:
«а завтра – згадаю тебе, молоду і вродливу…»
Що для смерті цей світ?! – В нім царює і править вона.
А боги? – в небесах їх бенкет, де смак раю й вина,
Квітне день весняний, вічна радість та ангельські співи,
А для смертних – лиш чаша з миттєвих обманів-принад…
214* із Книг моїх розчарувань:
я вже й посивів – та не став мудрішим…
Ти душу, Касьяне, беріг від спокус всіх земних,
Ти бога шукав – поки інші у пристрастях, в них
Знаходили щастя, кохались, раділи земному!
Ти ж знаєш Письмо – та для щастя як мало тих крихт!..
215 напередодні 7-го числа, у вдячність за прожите:
«благодать, коли бриз у твої паруси!»
І Синдбад у свій час прапор мрії підняв,
Хоч не знав: буде вітер під парус, чи штиль.
Тож і я на попутні вітри не чекав,
Ані милостей днів – і проплив стільки миль!
216* всі радощі – у ньому!..
Кохання – сакральна офіра небес дням земним:
З ним світу ми раді, і в щасті ми – разом із ним,
І стелить дороги у завтра, безцінне, прекрасне,
І крила дарує, і найсокровенніші сни!
***