Дванадцята. Піду знайду гітару,
Хоч вже забулися слова. Акордів мало.
Згадати б пісню ще якусь. Такому ось мені у пару.
Така, щоб справжня і своя. З душі прогнати треба хмару.
Мітяєв, Візбор … тих тепер не граю,
Хоч не забуду «телефон» як в Тараса звучав,
«Гітари вигин» теж тамує спрагу, але у нас тепер своя печаль,
«Вона» збігає у мелодії барвисто, і трішки «холодно», хоч і не так,
І «не твоя війна» у серці тисне, «старий альбом» – в минуле мій літак …
Четверта ранку. Ти, гітаро, ненаситна,
Та скоро вже новий нестримний день,
Душа моя тепер навстіж відкрита,
Туди я накидав близьких пісень …
Тепер би ключ знайти й закрити знову,
А то без дозволу влітає всякий хлам,
Закінчую з гітарою розмову,
Бо трісне все життя на пополам …
тепер рідко ... це колись ... як казав один університетський друг: нічого з того навчання не запам'ятав, лише як ти з гітарою собі блукав ... але це можна гарно зіграти, хто б захотів спробувати ... така осучаснена авторська пісня
Дванадцята. Піду знайду гітару - порадую сусідів... таке воно життя у самого 2 гітари і 3 клавішники, дякую бо сусіди далеко - ще здороваються. І Вам дякую красно
Все -таки талановита людина талановита у всьому 
дякую
дякую
« З душі прогнати треба хмару...» 
