Поема
Визволителю світу, Дателю Вічності і безсмертя
Ісусу Христу з любов’ю
й трепетом...
1
За Твоїми словами великими
як за сонцем
і за весною
посвічують ликами
І як плини вод
на полях
з неба кличуть –
розцвітають
квіти-обличчя
Оживають – молоді серцем й духом!
І не йдуть,
не зворушуються
земно-здухом!..
Люблять, не люблять, любляться
і даль звеличують –
стають до неба – красиві
обличчями!!
Все-таки до неба обличчям
потрібно
звідать сповідь
в словах Твоїх
що не дрібні...
Де весна, де Краса? –
слова роджень запитують.
Та і вибухи серця –
що й весна – ритм похитують
2
Більше чи менше
в собі дика –
цей світ-пустеля
без Христа!!
Але під поглядом Владики
душа у небо
вироста...
Більше чи менше
хто насміливсь
вогонь в поезіях
писав...
Але сердечні
чисто білі
квіти летять
на небеса!
І жар життів їх
Небу пише
як то поля
із вод й вогню
все вище – вищим
вище – вище
і з ока Бога
в славу дню!
а укріпившись на
корню –
у славу Божую!
Я упаду, злечу
бо в сліз є днище
я чую, Боже,
що Ти вище!
і світ
чогось
крізь мене пише...
І чуєш, Боже,
може ці?
і сполохи й трепетні гуки
й людей, і корінців...
що засівається в серцях?
Й ще ходьба – ця?
Й що вони зерна
прості
сіють
у сонці
і стають златії...
Та всі! – і тії
й тії – й тії...
вони ж у сонці
й споловіють...
А слава?
у засіки тії
що Ти зробив
їм Вічність –
вони ж сміють!
Ось в серці гуки!
Може б Ти взяв на руки...
синів з війни,
синів з розпуки...
вони і зирять
точно в небо
хіба їм розтлумачувать
це треба??
18.02.2019, ранок, річниця розстрілів Небесної Сотні
Київ
