…я ніч постелю.
Розкладу зачудовані трави.
Лиш подих раптовий - торкнутись окреслених губ.
То флейта прозора. Приблизно на восьмій октаві
Втрачаємо розум,
і волю, і весь людський глузд…
Від повного краху
Іти аж до надлишку віри.
Іти обережно по чорному ситцю струмка.
Являтись тобі синім птахом, чи сонячним звіром,
Допоки нас мчить
невагома тропічна ріка…
Не стань почорнілим
Шматком учорашнього снігу,
Що сходить в лавину зі спритністю диких мангуст.
… люби мене птахом… люби, коли витиму звіром...
………..люби лиш за те,
що повільно втрачаємо глузд
О, ця межа
У кожного своя,
Як міра нерозпаленого дива...
Чи із Небес, чи із якогось чтива
Думки і дійства
Грішні в нас роять...
* * *
І знову, і знову
Ці маніакальні мінори
Звиваються в стрічки
У талій скрипічних молитв...
Гортаючи вітру
Оті парцелянові хори.
Чому ми зійшлися
На цьому короткому: "Квит!?"
Щиро дякую тобі,Оленко! 
щиро дякую Вам,Олексо! 
