Світлі янголи ходять без крил
Біля сотень дитячих могил,
На батьківський чекають візит
З-під брудних поіржавілих плит.
Хлопчик Ваня з м'ячем у руках
Мов застиг в чорно-білих роках.
Вже ніхто не розкаже, чому
Він помер сорок років тому.
Дмитрик щойно скінчив восьмий клас;
Зупинився для Дмитрика час.
Чи хворів, чи раптово помер —
Не дізнатись ні в кого тепер.
Білі бантики мило сидять
На Наталці, якій було п'ять.
А Христині було лише три;
Її хрест похилили вітри...
Не пустують вони, не біжать,
Замість бавитись тихо лежать;
Їхні ліжечка — труни гнилі
У застиглій вологій землі.
Спочивають в могилах тісних;
Час назавжди спинився для них.
Ані раю, ні пекла нема —
Тільки вічності пісня німа.
Тут усе таке саме як скрізь:
Ґрати, написи, фото чиїсь,
Бруд, дерева, трава і сміття —
Лиш навколо немає життя.
Від надій залишивши друзки,
Смерть руйнує родинні зв'язки,
Більш не маючи жодних ідей,
Забирає маленьких дітей...11 березня 2019 р.
Дякую, сонечко! Усе гаразд. Якщо можна так висловитися, я "надихнувся" однією вражаючою фотокарткою в Інстаграмі, на якій відзнято дитячу могилу. Це тема дуже важка навіть для абстрагованих роздумів, проте висновки і супутні почуття, до яких ті підводять, змушують цінувати кожну хвилину і близьких людей.
Усе гаразд. Якщо можна так висловитися, я "надихнувся" однією вражаючою фотокарткою в Інстаграмі, на якій відзнято дитячу могилу. Це тема дуже важка навіть для абстрагованих роздумів, проте висновки і супутні почуття, до яких ті підводять, змушують цінувати кожну хвилину і близьких людей. 
