Вона любила зброю.
Йому подобались квіти.
Вона готувалась до бою.
Він не знав, де кохання подіти.
Вона завжди жадала перемоги,
А він радів лише від участі.
Йому подобались нові дороги,
А вона шаленіла від везучості.
Він вірив у фізику й розум,
А вона бавилась із долею.
Вважав себе лише її знайомим,
Коли вона торкалася долонею.
Вона завжди всіх ставила на місце,
А він жадав всіх врятувати.
Він був закоханий лише у її мізки,
А вона скоріше хтіла переспати.
Вона язик запхала в дуло пістолета,
А він на самоті книжки читав.
І сенсом їй лишалася вендета,
А він не міг збагнути, ким сам став.
Вона пила лише пекельний віскі,
А він розводив морс водою.
І він ненавидів прощатись по-англійськи,
І так хотів із нею буть собою.
Його не хвилювало, хай що буде,
Але ж вона завжди все чітко зважить,
І сам себе скоріш засудить,
Якщо у чомусь їй завадить.
Вона як навіжена їздить на авто старому,
А він кросівками вимірює міста;
Він скрізь чужий, а вона всюди вдома,
Проте він грішний, а вона свята.
Вона така палка, така жагуча,
Немов граната у відкритого вогню.
І така неповторно-блискуча,
І так сильно потрібна йому.
Вони такі до болю різні і чужі:
Вона байдужа, але хай вже з ним.
Він розсудливий, а вона – баба-грім,
Проте давно вже не вважа його чужим.
І він усе ж таки у неї вже закоханий навік,
А вона, ну скажімо, звикла просто:
Вона його кохана, поряд – чоловік,
І він лише одного сильно просить:
Нехай хоч трохи буде думати про себе,
Здає нехай в музей чи на метал свої патрони,
Хай буде жінкою йому і мамою, як треба,
Але ж вона така струнка у формі, і так личать їй погони!..
ID:
833118
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 17.04.2019 19:32:40
© дата внесення змiн: 17.04.2019 19:32:40
автор: Маргарита Мельничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
