Після́ війни – до друзів у дорогу.
І буде боляче за тих мені,
Хто так і не святкує перемогу,
Та ми відзначимо за них ці дні.
І я незаспокоєна ридати
Ночами гірко буду... Боже мій!
Докіль ще нам війну цю споглядати,
І друзів наших поминати в ній?
В безглуздих сварках гні́вання лютує,
Взаємних звинувачень терпкий стид.
Якщо ж в мені щось різко протестує,
Всере́дині те все! Най Бог простить.
Щоб дати світ, чи вистачить кохання?
Від тих, що вправно молються,– на всіх?
Нам легко кривднику знайти страждання,
І тяжко вцінувати власний гріх.
Закі́нчаться колись оці події.
Дай, Боже, лицезріти мир в житті.
Ми носимо в серцях за спокій мрії,
Заплетені в безжалісний батіг.
Наш ворог – в нас. Від гордості чи ліні,
На жаль, до себе нарікань нема.
А в Бога право є на нас донині –
На сповідь він дітей своїх прийма.
Коли ж кінець війні...коли? Не знаю!
В мені трива якийсь одвічний бій.
І мирно лиш з висот бійці зітхають,
Які навік на тій передовій...
Оригінал
Окончится война, - к друзьям доеду.
И будет мне так больно за того,
Кто так и не отпразднует победу.
А праздновать мы будем…за него…
И я, неуспокоенная, плакать
Ночами горько буду. Боже мой,
Утихомирь скорее эту драку,
Которую назвали мы войной.
В безумном споре гнев, носясь ликует,
Взаимных обвинений горек стыд.
И если что во мне и протестует,
То всё внутри. Пусть Бог меня простит.
И хватит ли любви, чтоб свет приблизить?
И хватит ли молящихся на всех?
Нам так легко обидчика унизить,
И трудно осознать свой личный грех.
Окончится когда-то это нечто.
Дай, Бог, при жизни мир нам лицезреть.
И носим мы в сердцах о мире мечты,
Вплетенные в безжалостную плеть.
Он в нас – наш враг. От гордости иль лени
К себе, увы, претензий – никаких.
А Бог имеет право на колени
Призвать к ответу всех детей Своих.
Окончится война… когда? Не знаю.
Внутри меня какой-то вечный бой.
И мирно лишь с высот бойцы взирают,
Оставшиеся на передовой…
Автор Наталия Святцева
