І
Моря й озера – очі України,
а води рік – її кипуча кров
і у вінку червоної калини
ніхто за неї кращу не найшов.
Якби не це, то я і не писав би,
які у неї очі восени
або які її чарівні зваби
несуть усіх у кольорові сни.
Бували карі, майоріли чорні
і заясніли жовто-голубі...
Усі мої світи із нею – горні,
а дольними завдячую юрбі.
Із кобзою блукала сиротою,
з бандурою стомилася іти
у вигадані сяючі світи.
Арей і Ліра нерозлийводою
тасуються у вічному двобої,
у пошуку кінцевої мети.
ІІ
Її минуле чорне і червоне
присвоїли лукаві вороги.
Орли, гієни, круки і ворони
на цій путі не додають снаги.
Орда карає, а юрма воює,
осліплена загравою ночей,
і кров’ю упивається Арей.
Катівня узурпатора працює...
Але її, – Ура! – лунає всує,
завішане полудою очей.
ІІІ
Європу і не чую, і не бачу.
Так видається іноді мені
у темні ночі і гарячі дні.
Вкриваються китайкою – юначі,
а каламутні очі ще незрячі.
Арей гартує Ліру у вогні.
знову новий день - і старі, вічні для цієї землі теми та сюжети... - лише болі та печалі - нові, як і наврочено цій країні, цьому люду - між вічних сподівань на волю та долю, небо мирне та дім щастя...
Вдалий триптих, козаче, різнопланоий - і "го́рній", і "дольний"! Чому б не почитати отим зеленчукам і верхоглядам? Може, й ума-розумі трохи набалися б!