Я бачила, як стоптали ряст...
і мама, й тато засмутився.
А він піднявсь, ще більш зміцнів,
і ще ясніше засвітився.
- Якщо впадеш, то встань!
Маленький ряст, поглянь,
а сили так багато...
І людям вмій світить, -
мене так вчили мама й тато.
Я бачила, як стоптали ряст...
як плакали ті очі сині.
А він піднявсь, розцвів для нас,
ще краще стало у долині.
- Якщо впадеш, то встань!
Маленький ряст, поглянь,
а сили так багато...
І людям вмій світить, -
мене так вчили мама й тато.
Ой, гарно ж як зацвів той ряст,
раділо небо й наша річка.
То був весни цвітіння час,
у її косах синя стрічка.
- Якщо впадеш, то встань!
Маленький ряст, поглянь,
а сили так багато...
І людям вмій світить, -
мене так вчили мама й тато.
Достойний вірш! Добра наука! 
