Невидим пером по видимім папері
Я написав, що вже немає шляху каяття
Я написав і у кімнаті вже чомусь відкрились двері
І ти сказала, що тепер моя
Вуста твої боялись це сказати,
Тремтіла ти, тремтіла боячись
І не було вже наміру тікати
Тікати хоч кудись.
Ти сіла на кріслі, обшитому шкірою
Ти сіла, бо боялась стояти,
Ти не була згубленою своєю дурнуватою вірою
І не було вже наміру тікати...
Твої вуста знов щось хотіли мені сказати,
А я тримав перо, чорнило десь пропало...
І не було вже наміру тікати.
Куди тікати від долею встановлених вже правил?
Сказали ти:
"Давно хотіла я зізнатись...
Жила й живу заради вас
Ви дарували щастя й радість.
Ви дарували мені новий шанс..."
Хто я такий?
Хто я такий, щоб дарувати?
Гублюсь у власних же думках...
Я розумію, що не можу я перо тримати
І воно падає на землю, стираючись в дошках...
Темніє світ, темніє все...
Немов це сон, немов я випив просто...
Та я не пив, для алкоголю немовля
А для стосунків я уже дорослий?
Ти забоялась... Згадав я, що я твій господар.
Не пан, скоріш роботодавець...
І я спускаюся по сходах...
Чи у кімнаті я лишаюсь?
Це лише сон?
Чи ти прийшла до мене?
Скажи, скажи мені все далі...
У чому ти зізнатися хотіла?
Ти ж не хотіла лиш принести кави.
"Я вас люблю...
Люблю не перший рік.
І не у тім вже діло, що ви є заможний
Ви просто дуже гарний чоловік..."
Боїшся? Її боїшся, страхом сковане дитя.
Чому? Сюжет простий і очевидний?
Чому багато страху? Га?
Я... я підійшов, відкинувши слова...
Поцілувати ти мене хотіла.
Та я... я першим був поцілував
І твоє плаття я на землю кинув.
Немає страху, дурню, що піддався?
Спокусам ти віддав себе?
На ній ти одяг розриваєш,
Мов божевільний, лютий пес!
Сорочка впала...
І злилось двоє тіл...
Злилися у єдиному пориві...
Не було шляху вже назад, та й нікуди іти...
Міцним зійшлись ви поцілунком...
Зійшлось в обіймі двоє голих тіл
Здавалося, що цим солодким трунком
Ти обіллєшся з ніг до голови...
А ти кохаєш... Зважай що сон це лиш.
І ти в ночі, прокинувшись стогнав.
Прокинувсь ти один, в кімнаті видно лиш комп'ютера екран...
І тихо, тихо... Тут її немає.
