Мене по життю супроводжують дві лише речі.
Вони і сестри рідні й кровні вороги.
Це - жінка, що спирається на мої плечі,
І відстань, що намотує круги.
Скажіть, чи може так здаватись,
Щось водночас бли́зьке і далеке?
І тільки встигнеш прив'язатись -
Умить тебе вкрадуть лелеки.
Нехай до відстані я звик,
і мені ба́йдуже, чи яма там, чи гірка.
А от в душі тихенький крик:
Ніколи жінка не напише під копірку!
Її не розгадаєш, не розкусиш.
Завжди цікаво, що і як.
Буває, що не хочеться, а мусиш,
Стараєшся пізнати кожеш знак.
Так от: у життя дивіться глибше.
Повірте, там більше одного відтінку.
Але в усіх своїх початках і кінцях -
Шукайте жінку.