Природа явно не для порожнечі
Тому створила твої плечі
Твоє обличчя губи очі й руки
Твою косу – цю золоту осу
Помножену на шепоти та звуки
Природа не сприймає порожнечі
Тому зникають люди віри речі
Але над хао́сом лишаєшся ти
Бо святість місця не для самоти
Не для страху́ і сумніву тим паче
Моя маленька пристрасна і зряча
Сама по собі ти є містом –
Місцем сили
І що би ти не попросила
Тобі дістанеться усе
Я сплю до Заходу лицем
До Сходу я лежу ногами
А межи ними персів храми
А межи ними стегон тятива
З тобою ми одне поділене на два
*«Natura abhorret vacuum» (лат.) - природа боїться порожнечі.
спасибі 
