Скажіть, що ми не збрід, не сіра маса
Скажіть, що ми вартуємо чогось,
Що ми - народ! Не чисто біомаса,
Що українці, а не просто 'щось'
Ми діти тих , хто шаблями блистіли
І били ляха вздовж і впоперек:
Як вихор в полі татарву косили
Не був указ ні Янкель, ні Грей - бек
Ми діти тих, хто честю дорожили,
Хто мав товариша за золото в собі
За ким сьогодні дзвони віддзвонили,
За що туман - на очі молоді?
Не за достаток в лавці свого краму
Товариш плаче, син, донька і брат...
У дзвони бив з Михайлівського
Храму -
Служитель Бога серед барикад
За ким рве груди золота Софія,
Ранкову тишу розтинає плач?
Це не химерна і легка повія
То не зчорнілий втомлений палач
Не має місця серце. В грудях тісно
По нині ще наказних нема.
А ми сльозами виполіскуємо пісню
І по Тисині плаває кача...
Скажіть, що ми не натовп - сіра маса
Скажіть те слово, щоби світ здригнувсь:
Що ми народ - гетьманського заквасу,
І жоден ангел більше не спіткнувсь!