крізь важкі долоні ночі цієї
кидає місяць сніжками в мене
і ховається тишком одразу
за товщу хмар, позираючи краєм ока
чия не відвернувся,
і сніжки дрібні мов пудра цукрова
всипають голову мою,
що просить волосся.
від того і холодно їй,
бо замість лісу густого -
пошерхла земля, затерта платівка,
а сніжки кружляють і падають в очі.
хрумтять на зубах, тануть на язиці,
вимальовують химерні фігури на тілі ночі.
дзвіночки дзвенять -
прийшла Коляда.
Христос народився - славімо його.
у тіні дерев знайду я притулок,
а даліяк буде.
маю для Малого м'ятну жуйку в подарунок .
сірники, кілька гривень, піду ще й на них куплю пиріжка,
а ще маю любов,
а це єдине, що мені треба насправді,
як і тому Малому,
як і місяцю, що досі ховається,
і деревам, і ліхтарям,
що як можуть затримують сніг,
аби не мерзла моя голова.
