Минає час, пливуть у даль століття,
А ти, Кобзарю, світом йдеш і йдеш.
Твої думки – від полум’я пожеж,
Кричать творіння в пору лихоліття.
Проте, ніяк нам зло ще не здолати,
Ще бур’яни – куди не глянь ростуть
Та вольні мрії всі не доживуть
І гине син, і гірко плаче мати.
Тарасе-батьку, наш святий Пророче,
Ми справді блудні, що там не кажи.
Нам ворог – свій, а Свій уже - чужий
І кам’яніє серденько співоче,
Дніпро ридає, хвилі – валунами.
Хто кров вкраїнську ще колись не пив? –
Пив, хто твою Вітчизну не любив,
Той, хто крокує в ногу, та не з нами.
Не дай упасти небу наш, Титане.
Тримай його на мужньому плечі,
Й молитва наша, праведні плачі
На світлий шлях нас виведуть з омани!
З весною, Вас. 
