Вона знову поверталася у місто чайок. Здавалося, що минули роки відколи її душа снувала вулицями знайомого містечка. Так дивно..Щось нове, ледь вловиме для ока з’явилося у відтінках настрою будівель та метушливого транспорту. Її душу заповнювали спогади про чайок, які загадково оселилися тут. Вони були квартирантами, що претендували на отримання посвідки постійний жителів.
-У моєму паспорті вже є запис... Маю право цілковито насолоджуватися красою міста… Хоча хто може це заборонити?Вулиці й будівлі, то відкриті душі-книги, читанням яких насолоджуєшся абсолютно задарма. Вони вдивляються в очі квапливих перехожих своїми самотніми зафіранковими вікнами, заздрячи можливості вільно дихати повітрям, відчувати аромати пишних клумб, крадькома цупити погляди пасажирів у транспорті… Життя, яке виявляється забороненим для них, адже вони мають охороняти секрети,радощі, негаразди своїх власників, які аж ніяк не здогадуються який тягар покладають на бетонні плечі своїх охоронців.
Повернення завжди асоціюється з радістю. Адже ми потрапляємо туди, де нам затишно й спокійно, де ми оголюємо свої емоції й страхи… Проте вона не знала, що має відчувати саме у той момент, коли відчинилися двері потяга й шалений промінь сонця увірвався у гамірний натовп пасажирів. Щось змінилося. Вона стала іншою.. Щось вкрилося невагомим мереживом тріщин, крізь які назовні виринали спогади, приховані сльози,дні душевних терзань та сорому.
-Моє місто чайок.. Чи приймаєш ти мою душу назад у свій полон ?Чи можу віднайти той втрачений спокій.. щирий,безтурботний сміх… впевненість..віру..Чи можливо це тепер?З кожним новим кроком, прожитим днем все більше заплутуюся у тенетах роздумів. Кожне рішення здається початок грандіозного фіаско. Чому у душі панує страх... Страх бути собою, мріяти, забувши про усі застороги, заборони та критику оточуючих. Це моє життя. Я сама його будую й водночас можу зрівняти усі роки за плечима із землею.. Я .. Тільки я стоятиму віч-на-віч з власною совістю, вислуховуючи її дорікання, кожне з яких матиме знайомий початок «Тебе ж попереджали.. А ти знову втнула дурницю... Знову...».
Ті, кого люблю далеко.. На відстані мережевих покриттів мобільних операторів. Новий стиль життя під назвою «Мобільне щастя». Бажаєте безлімітний доступ до радості, що ж оберіть новий тариф з необмеженим доступом до Інтернету...
Безлімітні вечори душевної самотності, вдало зіграна радість та непідробне відчуття шаленої втоми у душі. Рахую дні, потім тижні, а що потім? Рахувати роки? Роки самотності? На сто років мене не стане... Що далі?
Метушлива юрба пасажирів поволі витікала з вагону електрички. Ось воно, моє місто чайок. Вдруге рідне, вкотре сповите спогадами. Крок за кроком до реальності. До думок, буденності й надій.
Важкі , металеві хмари існували небом, шукаючи на кого вилити океан емоцій. Яскраві блискавки розтинали груди неба, оголюючи заплутанні нерви та думки.. Пероном прокотилася хвиля людських кроків та стукотіння коліщаток валіз. Усі втікали від небесного гніву, що розвивався повінню над головами...
Вона стояла на пустому пероні посміхаючись блискавкам, омиваючи душу теплим дощем....
Сподобалося! Дуже! 
