Я хочу спати, сон мене колише…
Нас троє: я, напруженість і тиша.
Вас двоє: ти, твоє мовчання.
Я знаю: ми зустрілися востаннє…
Банальна фраза: «Я тебе не вартий!»
Ми вже дорослі. Скільки можна гратись?
Та ні, ми діти, граємося днями.
Думки про тебе рідні до нестями!
Ми все ще діти, граємось у лови...
- Я хочу сина! Ти ще не готова!
Це я дитина. Ти вже повнолітній.
Та не дивись на мене непривітно.
Ми просто загубилися у часі.
Принаймні я, бо ти вже маєш щастя.
Вас двоє: ти, твоя нова кохана.
Нас троє: серце, я, глибока рана.
Я знаю: рана заросте нескоро.
Я не пробачу, звісно. Я сувора.
Тобто пробачу, але не забуду.
Ти перепросиш, подаруєш шубу.
- Хіба не знаєш, що хутра не ношу?
- Ти хоч приміряй! Дуже сильно прошу!
Я не примірю, тому що проти вбивства.
Вас троє: ти, хутро, насильство.
Нас двоє: я, моє переконання.
Радію, що зустрілися востаннє…
Ти перепросиш, подаруєш квіти:
- Облиш ці вигадки! Ми вже не діти!
Не діти… Ми загублені у часі.
Принаймні ти, бо я вже маю щастя.
Вас безліч: ти, твої помилки і потворність.
Нас троє: я, моя любов і гордість.
Я хочу спати, сон мене колише…
Нас безліч: я, мої думки і тиша. Тиша…
Милуюсь у захваті Вашим віршем! Монолог гарний, розмаїтий, змістовний, логічно завершений! Стилістичний прийом – повтор, тримає вірш як опорний остов і захоплює, наприклад, як твір Володимира Висоцького: «Их восемь – нас двое, – расклад перед боем не наш, но мы будем играть!..» На мою, думку, Ваша поезія просто чудова!
